Про це пише СобКор.
Тому оцінювати його діяльність хоч і можна, але з деякими застереженнями.
Мир на Донбасі ближче не став
Ми почали з цього аспекту, оскільки на нього Зеленський має найбезпосередніший вплив.
Якщо президент поки не може керувати Кабміном, а стара Рада не приймає його закони і взагалі веде саботаж, то військово-силовий і дипломатичний блоки - в прямому підпорядкуванні гаранта.
Люди Зе керують Генштабом, командують Операцією об'єднаних сил і рулять СБУ. Одночасно Зеленський направив своїх представників на Мінські переговори.
Тобто президент майже зі старту своєї роботи знайшов ключі до зупинки вогню на Донбасі і до переговорів з Москвою, а також Донецьком і Луганськом.
Нагадаємо, і до, і після виборів президента Володимир кілька разів обіцяв "просто перестати стріляти".
Однак цього не сталося. Люди з обох сторін гинуть майже щодня. Правда, вдалося встановити "хлібне перемир'я", однак і воно лише знизило напруження боротьби, але сам вогонь не припинився.
В активі Зеленського - початок відведення військ в Станиці Луганській. Це хороший знак: розведення у Станиці входить в попередні домовленості в Нормандські форматі.
Також готується новий обмін полоненими, хоча тут за термінами поки точного розуміння немає.
Ну і в цілому слід зазначити, що риторика Зеленського, в порівняння з часом Порошенко стала менш мілітаристської, менш антиросійської і більш примирної.
Однак, при цьому головний процес, який може принести мир на Донбас - політичне врегулювання, варто на місці.
Більш того, Зеленський неодноразово заявляв, що проти записаного в Мінських угодах особливого статусу Донбасу і амністії сепаратистам. Що є наріжним каменем "Мінська-2" і підтверджено резолюцією Радбезу ООН.
Але навіть не в цьому справа. А в тому, що без політичного врегулювання дві армії, розділені вузькою смужкою фронту, приречені на взаємні обстріли.
При цьому ніяких сценаріїв щодо політичної частини у Зеленського за ці сто днів так і не запропонували. А тему війни взагалі намагаються заховати далі під сукно.
Правда, прихильники президента кажуть, що це тимчасове явище. Для реальних кроків до політичного врегулювання потрібен контроль над більшістю в Раді (і в парламенті, який збереться через кілька днів, він вже буде), а також контроль над ситуацією в країні. Грубо кажучи, щоб було чим відповісти на дії націоналістів, які напевно будуть бунтувати проти виконання Мінських угод.
А на виконання цієї умови потрібно ще якийсь час - сформувати силові структури, привчити радикалів, що вуличний безлад безкарним не залишиться і перебудувати на "мирні" рейки інформаційну політику країни.
Правда, є і альтернативна версія про те, що насправді Зеленський по ряду причин (страх перед націоналістами, позиція американців, зацікавлених у продовженні санкцій проти Росії, які підв'язані до виконання Мінських угод) має намір щодо війни, Росії та Заходу загалом продовжувати політику Порошенка, хоча і в більш м'якому форматі.
Який шлях обере Зе стане зрозуміло, ймовірно, вже до кінця року.
Ситуація зі свободою слова
Формально нова влада демонструють безралічное або навіть зневажливе ставлення до ЗМІ. Всім запам'яталися слова глави Офісу президента Андрія Богдана, що команді Зеленського не потрібні журналісти як посередники для спілкування з суспільством.
У цій заяві, яке обурило багатьох представників ЗМІ, проте, при бажанні можна побачити і позитив. Таке ставлення передбачає, що влада перестане тиснути на ЗМІ і їх власників, фабрикувати кримінальні справи проти неугодних журналістів, намагатися закрити опозиційні медіа або "віджати" їх в свою користь.
Однак, з'являється все більше ознак того, що для влади ЗМІ не так вже й байдужі.
Судячи із заяв Микити Потураєва - нардепа і політтехнолога партії Зеленського - восени нова Рада істотно розширить законодавчу базу, яка дозволить закривати неугодні телеканали і блокувати інтернет-сайти.